Мізрах Ігор: «Бути чи не бути» незалежності суддів в Україні?

Про це говорять всі політики і зацікавлені… Наша редакція звернулася з запитанням до експерта та політика Мізраха І.А.. «Збори суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалили рішення звернутися до Ради суддів України з питань забезпечення незалежності суддів, а також розробити відповідну постанову пленуму», — повідомив Мізрах І..


Як пояснив Мізрах Ігор, збори суддів запропонували Раді суддів України внести на розгляд з’їзду суддів України питання про вжиття дієвих заходів щодо забезпечення незалежності суддів та протидії протиправному впливу на них.

Крім того, було прийнято рішення рекомендувати ВССУ розробити та прийняти постанову пленуму про незалежність судової влади. За таке рішення проголосувала більшість суддів ВССУ, присутніх на зборах 20 березня 2015 року.

Під час засідання також було вирішено внести зміни до Переліку особливостей розподілу скарг, заяв, клопотань, справ та визначення засад формування колегій суддів ВССУ, затвердженого рішенням зборів суддів ВССУ від 14 червня 2013 року №3, та до Положення про збори суддів ВССУ, затвердженого рішенням зборів суддів ВССУ від 14 червня 2012 року №3. Нові рішення вводяться в дію з дня набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

А для більшого розуміння ситуації навколо незалежності суддів в Україні, Мізрах Ігор повідомив, що незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід’ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Незалежність суддів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на такий захист. Недоторканість суддів не є особистим привілеєм, а як один з елементів статусу суддів має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом. Наведена позиція, розвинута як науковцями, так і в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади», відбита також і в Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (10.07.1998 р.): «піклуючись про те, щоб сприяння незалежності суддів, яка є необхідною для зміцнення верховенства права і для захисту свободи особистості у демократичних державах, було більш ефективним», що є підтвердженням, що незалежність суддів — не самоціль. Таким чином, реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою незалежного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).

Необхідність закріплення в законодавстві принципу незалежності суддів має історичні передумови. У недавньому минулому (як і сьогодні) були непоодинокі випадки грубого втручання у судову діяльність як партійних органів, виконавчої влади держави, так і деяких громадських організацій; на суддю впливають за допомогою засобів масової інформації, «мітингового права», непоодинокі випадки впливу на суддів представників органів виконавчої влади, а також депутатів всіх рівнів, партій, рухів, посадових осіб. Однак і у сучасній Україні протидіяти порушенням прав людини суддям важко саме через відсутність можливості незалежного виконання судом своїх конституційних функцій. В цьому можна переконатися із засобів масової інформації, де висвітлюються непоодинокі випадки стороннього прямого чи опосередкованого впливу на роботу суддів. Про це є свідчення і самих суддів: такий вплив стосується посади судді, і може проявляться в різноманітних формах, а саме у вигляді безпідставних скарг на суддю, які не є процесуальними, організацій кампаній в засобах масової інформації щодо судді особисто, пікетування роботи суду, незаконних депутатських запитів по конкретній кримінальній справі, публічного обговорення судових процесів та крики судді до винесення остаточного вироку і набрання ним законної сили, вимагання прийняти те чи інше рішення, погроз фізичного впливу, подекуди вказівок та службового тиску, свавільного ненадання належних пільг тощо. Підтверджують слова суддів дані емпіричних досліджень про здійснення тиску на суддів під час вирішення справи: 30,6 % опитаних суддів суб’єктом порушення їх незалежності назвали представників державних органів, 15,4 % — громадські організації, 10,8 % — засоби масової інформації, 23,4 % — громадян.

Також треба враховувати і те, що в судовому процесі завжди присутні декілька сторін, одна з яких задоволена рішенням, інша-навпаки… І якщо кожна невдоволена сторона почне використовувати вплив на суддю, використовуючи ВРЮ, ВККСУ, комітети з люстрації, тощо, то суддя буде тільки відписувати скарги в свою сторону, а не займатися своєю професійною діяльністю, наостанок зробив висновок Ігор Мізрах.


Джерело: mizrakhigor.wordpress.com

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s