Со Святой Троицей!

В этот день почти 2000 лет назад был праздник пятидесятницы и ученики Христа ждали обещанного им Духа Святого. Обещание Бога исполнилось и Господь явился им в третей ипостаси Своей, чем благословил их и благословляет и нас до сих пор!  

 Поздравляю со святым праздником Святой Троицы! В этот день Апостолы Иисуса Христа приняли Святого Духа. Дух Святой пришел на них и благословил их Своим Святым присутствием!

Пусть с этого дня наша жизнь всегда будет наполнена Им и Его Святым присутствием! 
Пусть благословение Святой Троицы снизойдет на нас и изменит всю жизнь!
Желаю от всей души всего добра в Святой день Троицы! Пусть Божьи благословенья всегда будут с нами и пусть Его любовь будет наполнять нас каждый день! 
 Пусть Святая Троица всегда будет нашим покровителем! Пусть Бог Отец, Сын и Дух Святой всегда заботится о нас и всегда окружает нас Своей любовью!

Отец и Сын, и Дух Святой да пребудут с нами в этот чудесный день! Пусть нас охраняют на жизненном пути Ангелы Божьи и пусть наши жизни наполнятся солнечным светом и счастьем! 
Поздравляю Всех с Днем Святой Троицы!

 

 

Мизрах Игорь: восстановит ли судебная реформа доверие общества к судьям?

Как сообщил нашему изданию политик и эксперт Мизрах Игорь Аркадьевич, 27 мая 2015 года президент Украины Петр Порошенко провел заседание Совета по вопросам судебной реформы. Глава государства заявил, что реализация судебной реформы должна обеспечить право каждого гражданина на справедливый суд и восстановить доверие общества к судьям, судейской ветви власти.»Всем хочется сегодня справедливые, честные, стабильные правила игры, защищать которые будет честный, беспристрастный и независимый судья. Ключевое, чего мы должны достичь — доверие общества к судье, который проводит линию судопроизводства», — сказал Глава государства.

Президент отметил ответственность судей за восстановление в обществе чувства справедливости. «Общество больше всего, во-первых, ждет мира, и второе — справедливости. И наш вклад в восстановление справедливости, наша ответственность перед обществом в восстановлении справедливости чрезвычайно важна», — сказал Глава государства.
Именно поэтому, отметил Петр Порошенко, судебная реформа была определена как первый приоритет в Стратегии устойчивого развития «Украина 2020», целью которой является внедрение в государстве европейских стандартов жизни и его выход на ведущие позиции в мире. В дальнейшем это обеспечит полноценное право Украины на подачу заявки на членство в Евросоюзе, подчеркнул Президент.
  
Мизрах Игорь также в ходе своего интервью Президент отметил, что реализация судебной реформы была предусмотрена и в Коалиционном соглашении.

Среди важных первых шагов, которые уже были осуществлены благодаря усилиям работы Совета, Президент назвал разработку за утверждение Стратегии реформирования системы судопроизводства и смежных правовых институтов, плана действий по ее реализации, которые предусматривают как безотлагательное обновление действующего законодательства, так и внедрение системных изменений на конституционном уровне. По убеждению Главы государства, такой комплексный подход должен дать положительный результат в направлении улучшения работы судейской ветви власти.
«В результате реализации Стратегии судебная система Украины и смежные правовые институты должны работать продуктивно и скоординировано, быть подотчетными гражданам Украины и свободными от любого политического влияния, полностью соответствовать критериям, стандартам и практикам Европейского Союза», — подчеркнул Президент.
Еще одним важным шагом Петр Порошенко назвал принятие Закона об обеспечении права граждан на справедливый суд. «Сегодня можем твердо свидетельствовать, что Закон начинает работать, и он существенно приблизил граждан к возможности получить действительно качественную услугу судьи», — отметил Глава государства.
Мизрах Игорь также напомнил, что в рамках реформы вводятся и новые стандарты отбора и перевода судей, основой которых является профессионализм, моральные качества, повышена прозрачность процедуры. Кроме того, отметил Игорь Мизрах, значительно усилена ответственность судей, расширен перечень вопросов, по которым они могут привлекаться к дисциплинарной ответственности.
В ходе пресс-конференции, которую дал Глава государства, он отметил, что ждет от Совета таких же шагов и по реформированию системы исполнения судебных решений и совершенствования процессуальных инструментов деятельности адвокатуры. Граждане Украины должны осознавать, что это только начало пути к высокой цели, впереди очень тяжелая, кропотливая работа, — сообщил Игорь Мизрах.
Докладывая о результатах работы Совета, его координатор, заместитель Главы Администрации Президента Алексей Филатов отметил, что в рамках разработанной Стратегии и определенных приоритетных направлений реформирования, изменения в законодательство, которые вносятся Законом Украины «Об обеспечении права на справедливый суд» сконцентрированы, в первую очередь, на лице судьи. «Главным образом эти внедренные изменения касаются усовершенствования процедуры отбора и назначения судей, требований к ним, дисциплинарной ответственности, обеспечения судейской независимости, перезагрузки системы органов, которые отвечают за формирование судейского корпуса, прежде всего, Высшего совета юстиции и Высшей квалификационной комиссии судей, а также приведение украинского законодательства к европейским стандартам «, — отметил он.
Следующими этапами, являются изменения в процессуальное законодательство, законодательство об адвокатуре и бесплатной правовой помощи, и законодательство по исполнению судебных решений. И сегодня Советом уже наработан ряд таких законопроектов. Так, проекты внесения изменений в законодательство относительно выполнения судебных решений уже направлены на рассмотрение Президенту Украины, и после широкого общественного обсуждения могут быть внесены на рассмотрение Верховной Рады. 
Также Игорь Мизрах сказал, что параллельно с Рабочей группой по реформированию процессуального законодательства наработаны проекты изменений в три процессуальных кодекса — Хозяйственный процессуальный кодекс Украины, Гражданский процессуальный кодекс Украины и Кодекс административного судопроизводства Украины. Эти законопроекты направлены членам Совета по вопросам судебной реформы для ознакомления и внесения предложений.
В то же время Мизрах Игорь подчеркнул, что коренные реформы требуют не только внесения изменений в отдельные законы, но и в Конституцию.
Во время пресс-конференции заместитель Главы АПУ Алексей Филатов сообщил, что завершается формирование Высшего Совета юстиции — 13 членов ВСЮ уже приняли присягу, планируется еще избрание представителей съездов адвокатов и высших учебных заведений. В июне Высший совет юстиции будет полностью сформирован.
Также Игорь Мизрах отметил, что вопрос реформирования судебной системы в Украине достаточно наболевший не только для граждан Украины, но и для самих судей. Поэтому общественное мнение и мнение судей должно обязательно учитываться при реформировании судебной системы, что сегодня есть недостаточным. Поэтому, как считает Мизрах Игорь, нужно привлекать побольше экспертов из числа действующих судей, что должно было бы положительно сказаться на планируемых реформах судебной системы.
Источник: mizrakhigor.wordpress.com

Мізрах Ігор: Система адміністративного права: підгалузі та правові інститути

Багатоманітність суспільних відносин, що становлять предмет адміністративного права, зумовлює виділення в системі цієї галузі відносно самостійних елементів. Останні виступають у вигляді сукупностей норм (так званих нормативних утворень), які мають назву підгалузей та інститутів адміністративного права.  
Підгалузь адміністративного права — це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета адміністративного права.

Поділ відносин, що становлять предмет адміністративного права, на сфери може здійснюватися за різними критеріями. Наприклад, окремі підгалузі адміністративного права можуть формуватися залежно від сфер державного управління. Зокрема, державне управління поділяється на державне управління у сфері економіки, державне управління у сфері соціально-культурного будівництва та державне управління у сфері адміністративно-політичного будівництва. У свою чергу, така велика сфера державного управління, як управління економікою, може бути поділена на державне управління в різних галузях промисловості, сільського господарства, будівництва, енергетики, транспорту, зв’язку тощо.

Відповідно до такого поділу відбувається і поділ правових норм, з допомогою яких здійснюється правове регулювання у відповідній галузі державного управління. Звідси можуть виділятися такі підгалузі адміністративного права, як будівельне право, транспортне право, енергетичне право тощо.

При цьому зазначені підгалузі адміністративного права можуть стати основою однойменних комплексних галузей права, якщо для регулювання певного виду суспільних відносин додатково використовуються методи інших галузей права, зокрема цивільного. При поділі за згаданим критерієм підгалузей адміністративного права буде стільки, скільки виокремлено самостійних сфер і галузей державного управління.

Водночас у системі адміністративного права існують певні сукупності норм, які використовуються для регулювання державного управління незалежно від його конкретних сфер, але за умови достатнього рівня однорідності регульованих суспільних відносин. Такі сукупності норм дістали назву інститутів адміністративного права. Про них йшлося у попередньому параграфі, зокрема, при характеристиці змісту загальної частини адміністративного права.

Крім інститутів, практичне значення мають такі нормативні утворення, котрі виступають як допоміжні “будівельні конструкції” для інститутів і підгалузей адміністративного права. Такі утворення можна умовно назвати субінститутами.

Відповідно до структури суспільних відносин у сфері державного управління серед субінститутів адміністративного права можна виділити групи норм, що визначають:

   — правовий статус суб’єктів — носіїв владних повноважень;

   — правовий статус суб’єктів, котрі не мають владних повноважень;

   — методи державного управління;

   — форми державного управління;

   — процедури державного управління;

   — механізм забезпечення режиму законності в державному управлінні.

 Наприклад, до групи субінститутів, що визначають правовий статус суб’єктів — носіїв владних повноважень, мають бути віднесені субінститут центральних органів виконавчої влади, субінститут місцевих державних адміністрацій тощо.

 У свою чергу, субінститут центральних органів виконавчої влади являє собою сукупність адміністративно-правових норм, що визначають правовий статус міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію країни. Норми цього субінституту, зокрема, містяться у Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженому Указом Президента України від 12.03.1996 p., а також в Указі Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999 р.

Субінститут місцевих державних адміністрацій утворюють норми, якими визначається правовий статус обласних і районних державних адміністрацій. Норми цього субінституту містяться переважно у Законі України “Про місцеві державні адміністрації”.

 До групи субінститутів, що визначають методи державного управління, входять субінститути реєстрації, ліцензування, дозвільної системи тощо.

Деякі з цих субінститутів оформлені у вигляді окремих законодавчих актів, а деякі складаються з норм, що містяться у різних нормативно-правових актах. Наприклад, у Законі України “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” закріплено інститут ліцензування, описано загальні правила і порядок цієї діяльності, статус органів ліцензування, окреслено сфери використання такого методу державного управління, як ліцензування тощо. Так само можна розкрити зміст інших згаданих груп субінститутів адміністративного права.

Оскільки кожен субінститут адміністративного права при його використанні для правового регулювання у конкретній сфері державного управління набуває характерних рис, притаманних цій сфері, то на основі багатьох субінститутів адміністративного права можна сформувати низку підгалузей, об’єднавши в них норми саме за ознакою їх зв’язку з певним субінститутом.

Так, службове право (право публічної служби) як підгалузь адміністративного права об’єднує всі норми, що регулюють питання проходження служби в різних органах — державна служба в органах виконавчої влади, служба у Збройних Силах України, служба в органах внутрішніх справ, дипломатична служба, служба в органах місцевого самоврядування тощо. Адміністративно-деліктне право як підгалузь адміністративного права утворюють норми, що регулюють відносини адміністративної відповідальності в різних сферах державного управління; адміністративно-процедурне право — норми, що регулюють процедури діяльності органів виконавчої влади тощо.

Оскільки субінститути адміністративного права самостійного значення не мають, то вони завжди перебувають під вирішальним впливом структурних елементів системи адміністративного права — його інститутів і підгалузей. Це підтверджує тезу про внутрішню єдність, цілісність системи адміністративного права.

Джерело: mizrakhigor.wordpress.com

Мізрах Ігор: Поняття, мета та завдання апеляційного провадження

Процесуально-правовий інститут перегляду судових рішень в апеляційному порядку є важливою гарантією захисту прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів держави, ефективним способом здійснення завдань, покладених на цивільне судочинство.  
У зв’язку з цим суди апеляційної інстанції (на даний час судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується), наділені широкими повноваженнями щодо перевірки законності й обгрунтованості судових рішень, які не набрали законної сили, що дозволяє швидко усунути помилки, допущені судами першої інстанції.
Таким чином, під апеляційним провадженням слід розуміти перегляд вищестоящою судовою інстанцією відповідно до встановленої законом процедури судових рішень, які не набрали законної сили, з метою перевірки їх законності і обґрунтованості, виявлення порушень закону як суб’єктами права, так і судами першої інстанції та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню порушень.
Право на апеляційне оскарження та строки такого оскарження
Право на апеляційне оскарження — це право зацікавлених осіб на оскарження судових рішень, ухвал, судових наказів суду першої інстанції, яки не вступили в закону силу з метою перевірити їх на предмет законності та обґрунтованості.
Частиною першою ст. 292 ЦПК визначено, що право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково мають не тільки сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а й особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Водночас передбачено, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, зазначених у ч.2 ст. 293 ЦПК України.
Перелік питань, з яких ухвали суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду, є вичерпним, доповнення до якого вносяться виключно законами (наприклад, Законом № 2677-VI (2677-17) від 04.11.2010 року частину першу ст. 293 доповнено пунктом 24-1 про оскарження ухвали щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України).
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню в зазначеному порядку, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі ж подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (ч. 2 ст. 293 ЦПК).
Об’єктом апеляційного провадження не можуть бути судові рішення, якщо вони судом не ухвалювалися.
Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. 3, статті 45, 46 ЦПК), але не брали участі в справі, мають право на апеляційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Зокрема, згідно зі статтею 37 Закону України від 05 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» право апеляційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а прокурори прокуратур, старші прокурори управлінь і відділів — тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь. Відповідно до пункту 10 статті 13 Закону від 23 грудня 1997 року № 776/97 —
ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений має право на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.
У випадку процесуального правонаступництва право на апеляційне оскарження судових рішень у межах установлених статтею 294 ЦПК строків належить правонаступнику вибувшої сторони або третьої особи.
Рішення суду, в тому числі додаткове, заочне, може бути оскаржене як в цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо.
Відповідно до статті 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подасться протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ці строки обчислюються за правилами статті 69 ЦПК про початок перебігу процесуальних строків, тобто з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог частин третьої, шостої статті 70 ЦПК. Для ухвал, які постановляються не в судовому засіданні, зазначені строки обчислюються з дня їх постановления

Мізрах Ігор: Поняття, склад і види правовідносин у конституційному праві. Проблема конфліктності в конституційно-правових відносинах.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці Конституційно-правові відносини розглядаються як нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин і породжують конституційні права й обов’язки учасників цих відносин.  
Але, звичайно, конституційно-правові відносини не завжди є результатом цілеспрямованої вольової діяльності суб’єктів конституційно-правових відносин. В окремих випадках причиною або наслідком виникнення, зміни або припинення конституційно-правових відносин, що об’єктивізується у юридичному факті, є об’єктивні явища, що не залежать від волі суб’єктів, але їх настання передбачає певні юридичні стани учасників конституційних правовідносин. Ці нормативно передбачені об’єктивні явища — стихійні лиха, аварії і катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу життю і здоров’ю населення, масові порушення правопорядку тощо виникають і припиняються незалежно від волі суб’єктів.
Виходячи з основних положень про причинно-наслідкову сутність правових явищ, їх багатовимірність та діяльносний характер, конституційно-правові відносини слід оцінювати не тільки як перманентні суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі норм конституційного права і є як результатом вольової діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, так і результатом впливу на цих суб’єктів об’єктивних явищ.
Отже, конституційно-правові відносини — це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин
Конституційно-правові відносини мають певні кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізняти їх від інших видів правовідносин. По-перше, конституційно-правові відносини-це вид суспільно-політичних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на підставі дії конституційно-правової норми. За сутністю і змістом ці правовідносини пов’язані переважно з реалізацією владних, політичних інтересів суб’єктів конституційного права.
По-друге, конституційно-правові відносини мають динамічний характер. Вони виникають, змінюються (доповнюються) та припиняються (призупиняються) внаслідок діяльності, поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин або ж незалежно від їх волі.
По-третє, виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин породжують конституційні права і обов’язки учасників цих відносин. Тобто конституційні права і обов’язки виникають, змінюються та припиняються залежно від динаміки розвитку конституційно-правових відносин загалом.
По-четверте, усі елементи конституційно-правових відносин — об’єкти конституційно-правових відносин, суб’єкти конституційно-правових відносин, зміст конституційно-правових відносин, юридичний факт мають свої особливі ознаки, що різнять ці елементи від елементів інших галузевих правовідносин.
По-п’яте, конституційно-правові відносини є досить багатоманітними, оскільки вони охоплюють усі сфери суспільного і державного життя в Україні.
Конституційно-правові відносини можна класифікувати за змістом, суб’єктами, формою, умовами дії (територією та часом дії). Утім номенклатура наведених критеріїв класифікації конституційно-правових норм не є вичерпною.
Що стосується змісту, то О. О. Кутафін пропонує поділяти всі конституційно-правові відносини на матеріальні та процесуальні залежно від того, який вид конституційно-правових норм реалізується в конкретному виді правовідносин. Тобто до матеріальних конституційно-правових відносин можна віднести правовідносини між вищими органами державної влади, а до процесуальних — правовідносини, що виникають на основі дії Регламенту Верховної Ради України.
Конституційно-правові відносини можна класифікувати й за змістом окремих відособлених груп конституційно-правових норм, на основі яких виникають, змінюються та припиняються конституційно-правові відносини. Відповідно до існуючої системи інститутів конституційного права (системи конституційного права) можна виділити такі основні види конституційно-правових відносин: правовідносини, пов’язані з основами суспільного і державного ладу; правовідносини, що виникають у зв’язку з реалізацією прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; правовідносини, пов’язані зі здійсненням безпосередньої демократії; правовідносини у сфері здійснення державної влади (законодавчої, виконавчої, судової); правовідносини у сфері адміністративно-територіального устрою; правовідносини у сфері місцевого самоврядування.
За суб’єктами конституційно-правові відносини можна поділити на три основні групи залежно від домінування в конкретному виді правовідносин інтересів того чи іншого суб’єкта конституційно-правових відносин. Це правовідносини, пов’язані з інтересами Українського народу; правовідносини, пов’язані з реалізацією інтересів держави та її органів; правовідносини, пов’язані з реалізацією інтересів територіальних громад і органів місцевого самоврядування.
За формою конституційно-правові відносини можуть бути формалізованими та неформалізованими. Формалізовані конституційно-правові відносини чітко визначаються нормами Конституції України та законів, наприклад, процедура прийому в громадянство. Неформалізовані правовідносини характеризуються відсутністю чітко визначеного порядку реалізації конкретних конституційно-правових норм за наявності нормативних застережень щодо часу, місця та кола суб’єктів, на яких поширюється дія цих норм. Наприклад, реалізація активного виборчого права.
За територією дії конституційно-правові відносини можуть бути загальнодержавними та місцевими (локальними). До першого виду правовідносин можна віднести вибори Президента України, до другого — проведення місцевого референдуму.
За часом, тобто дією у часі конституційно-правові відносини є постійними і тимчасовими. Переважна більшість конституційно-правових відносин є постійними і не обмежуються в часі. Хоча вони можуть припинитися і за настання певних умов (юридичного факту), як правило юридичної події. Наприклад, смерть громадянина України веде до припинення правовідносин, пов’язаних із його конституційними правами чи обов’язками. Тимчасові конституційно-правові відносини виникають і припиняються за настання юридичного факту, пов’язаного, як правило, з введенням особливого правового режиму, наприклад надзвичайного стану.
Конституційно-правові відносини також можна класифікувати і за характером участі суб’єктів конституційно-правових відносин у цих правовідносинах — діяльність, поведінка та перебування в певному правовому стані, що не залежить від волі суб’єкта. Утім, ця класифікація потребує подальших досліджень.
Конституційно-правові відносини мають свій юридичний склад, тобто внутрішню взаємоузгоджену структуру діалектично пов’язаних основних складових елементів — суб’єктів, об’єктів, суб’єктивних прав і юридичних обов’язків та юридичних фактів. Хоча вчені іноді відносять до кола елементів конституційно-правових відносин й інші елементи, зокрема форми правовідносин тощо.
В науці конституційного права застосовуються різного роду терміни, а саме «політичний конфлікт», «державно-правовий політичний конфлікт», «конституційний конфлікт», «державно-правовий конфлікт». Найбільш прийнятним при проведенні конституційно-правових досліджень є застосування останньої назви («державно-правовий конфлікт»), оскільки, по-перше, цей термін більш точно відображає зміст основної маси конфліктних протистоянь, які виникають у сфері відносин, що регулюються конституційним правом, а саме конфліктів з приводу заволодіння, реалізації та утримання публічної влади. По-друге, не всі конфлікти, які виникають у сфері регулювання цієї галузі публічного права, безпосередньо пов’язані з реалізацією конституційних норм (наприклад, конфлікти, що виникають внаслідок розпаду парламентської коаліції).
Ключовими параметрами цього різновиду конфліктів є наступні. Державно-правовий конфлікт — це динамічне явище, яке характеризує не тільки стан взаємовідносин між суб’єктами конфлікту, але і їх подальші дії стосовно предмета конфлікту. В основі такої конфліктної діяльності лежать різнополюсні погляди, бажання і прагнення суб’єктів конституційного права. 

Функціональна характеристика державно-правового конфлікту пов’язується із визначенням ролі цього конфлікту у суспільстві. У конфліктології склалося 2 напрямки характеристики ролі конфліктів. Прибічники першого (Гоббс, Гегель, Маркс, Дарендорф, Козер) визначають конфлікт як природну складову частину суспільного процесу, яка має необхідний характер.Звідси випливає обґрунтування позитивної ролі конфлікту в оновленні та стабілізації соціальної системи. Його призначенням є реформування та зміна суспільних відносин у відповідності до об’єктивних потреб, що дещо випереджають розвиток суспільних відносин. Інший напрямок (Руссо, Кант, Платон) характеризують конфлікт як явище, що порушує нормальне функціонування соціальної системи, маючи патологічний деструктивний та негативний характер.

Причинами виникнення державно-правових конфліктів найчастіше є: завдання шкоди авторитету влади; порушення нормального функціонування державного механізму; суттєве відхилення у діях чи актах від існуючої конституційної системи організації публічної влади, зокрема, від таких її базових параметрів, як розподіл влади на вищому державному рівні, розмежування компетенції державної влади, влади автономних утворень та місцевого самоврядування, ухвалення рішень із порушенням нормативно визначеної процедури.

Суб’єктами державно-правових конфліктів найчастіше виступають органи публічної влади та їх посадові особи. В окремих випадках державно-правові конфлікти можуть виникати між політичними партіями і державою в особі її органів чи посадових осіб або між групами людей, об’єднаними за національно-етнічною ознакою, та владними інституціями. 

Основною причиною низького рівня легітимності влади на сучасному етапі стали недосконалі з точки зору правового регулювання та неузгоджені спроби правлячої еліти здійснити швидкий перехід до парламентсько-президентської форми правління та подальша відміна конституційної реформи. В умовах низької легітимності базових складових такої моделі політичної системи, слабкості та недостатньої ефективності впливу структур громадянського суспільства на політичний процес це призводить до зростання відчуження між владою та населенням, розбалансування механізму державного управління в цілому. Тому нагальною є потреба пошуку шляхів підвищення довіри населення до органів державної влади та політичної системи. 

Джерело: mizrakhigor.wordpress.com

Мізрах Ігор: посилення боротьби з корупційними злочинами забава чи реальність?

Прийнятий закон № 1165 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами» дозволяє громадянам використовувати аудіо- та відеопристрої для фіксації факту вимагання або отримання хабара.  
Як повідомив політичний експерт Мізрах Ігор, за дане рішення проголосував 231 із 273 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі.
«Якщо зараз хтось в залі сидить з годинниками Apple, або з окулярами Google, то це теж речі, які підпадають під діючу статтю», — надав пояснення депутат Андрій Кожем’якін, який представляв законопроект.
Документ впроваджує інститут громадського обвинувачення у сфері службових злочинів з ознаками корупційних діянь. Громадяни, які зафіксують факт порушення зможуть на основі цих матеріалів вимагати порушення кримінальних справ. У разі бездіяльності або інших дій, що саботують відкриття провадження прокурорами, громадський обвинувачувач матиме право звернутися до суду напряму.
«Громадський обвинувач має такі ж самі права, як і слідчий, і прокурор, і є повноправним учасником розслідувань кримінального провадження», — розказав Андрій Кожем’якін.
Як повідомив Ігор Мізрах, що тепер громадяни матимуть можливість фіксувати факти вимагання чи отримання хабара і на основі цих матеріалів вимагати порушення кримінальних справ.
Ігор Мізрах додав, що даним законом громадському обвинувачу «надається юридична зброя у протидії корупції, яка дозволяє: ініціювати особливий порядок кримінального провадження; користуватись технічними засобами для фіксування злочину; подавати клопотання про застосування заходів забезпечення у кримінальному провадженні; оскаржувати бездіяльність та інші незаконні дії слідчого та прокурора».
Відповідно до закону, з моменту подачі заяви громадським обвинувачем про кримінальне правопорушення та внесення відповідних відомостей до ЄРДР слідчий, прокурор мають 10 днів для того, щоб повідомити про підозру особу, яка вчинила злочин.
Після повідомлення про підозру слідчий, прокурор мають ще 20 днів для складання обвинувального акту та звернення з ним до суду.
Відповідно до закону, в разі встановлення підстав, передбачених статтею 284 Кримінального процесуального кодексу, слідчий, прокурор зобов’язаний закрити кримінальне провадження.
У випадку закриття слідчим, прокурором кримінального провадження громадський обвинувач має право оскаржити таке закриття. І в разі задоволення судом такої скарги, слідчий, прокурор зобов’язані скласти обвинувальний акт та звернутись з ним до суду.
Мізрах Ігор повідомив, що даним законом громадському обвинувачу надаються ті ж самі права, що й органам досудового розслідування.
Раніше придбання, збут та використання спеціальних технічних засобів для отримання інформації було заборонено на законодавчому рівні, наостанок нагадав Мізрах Ігор.
Джерело: mizrakhigor.wordpress.com

Мизрах Игорь: «Новая» Конституция Украины и «новое» правосудие по-украински.

Первые идеи изменения в Конституцию Украины в разделе совершенствования конституционных основ правосудия предоставила 15 мая Конституционная Комиссия.Готовящиеся изменения, скорее всего, затронут те статьи, которые касаются содержания и структуры раздела «Правосудие», — проанализировал ситуацию нашему изданию заместитель Председателя комитета по борьбе с коррупцией и организованной преступностью Мизрах Игорь Аркадьевич.

  Комиссии приходится работать быстро. Проект должен быть подготовлен, внесен в Верховную Раду и там проголосован не позднее 17 июля, до того, как должна завершиться текущая сессия. 

После этого по процедуре он отправится в Конституционный суд, а затем уже на новой сессии парламента, которая откроется в начале сентября, должен быть окончательно принят не менее чем 300 голосами.

Перед комиссией не стоит задача пытаться наспех склепать новую Конституцию. Вместо этого будут готовиться точечные или в лучшем случае блочные поправки. Для ускорения процесса созданы три рабочие группы, которые должны сформулировать предложения по конкретным направлениям.
Рабочую группу по совершенствованию конституционных основ правосудия возглавил секретарь комиссии, заместитель руководителя президентской администрации Алексей Филатов. 

Во время заседаний этой Рабочей группы были разработаны предложения из трех блоков вопросов «технического задания» — это вопрос содержания и структуры раздела «Правосудие» Конституции Украины, вопрос о требованиях к судье (возраст, образование, профессиональный стаж и т.д.) и вопрос назначения, перевода и увольнения судей, а также гарантии их деятельности».
Правовые гарантии соблюдения принципа независимости судей при назначении, увольнении и привлечении их к дисциплинарной ответственности будут включать бессрочное назначение судей на должность, функциональный иммунитет судей, назначение судей исключительно по результатам конкурса, а также привлечения их к дисциплинарной ответственности исключительно органом, в составе которого большинство составляют судьи, избранных судьями, как того требуют международные стандарты, сообщил Игорь Мизрах.
Также Рабочая группа рекомендует исключить из полномочий Верховной рады Украины вопрос назначения и увольнения судей. Необходимость таких изменений неоднократно было отмечено Венецианской комиссией и другими международными экспертами. Что же касается полномочий Президента в вопросе назначения судей, то в соответствии с рекомендациями европейских экспертов и существующей международной практикой, Президент будет назначать судей бессрочно на основании решения соответствующего органа, ответственного за назначение и увольнение судей (Высший совет юстиции).
Кроме того, Рабочая группа определила перечень оснований для увольнения судьи и прекращении его полномочий. Согласована необходимость отдельно определить основания для освобождения судьи от должности и основания для прекращения полномочий судьи. Кроме того, на заседаниях Группы было принято решение, что такое основание для увольнения судьи как «нарушение присяги» должно быть изменено на «совершение дисциплинарного проступка, несовместимого со статусом судьи». Признаки такого проступка должны быть четко определены в законе.
Следующие заседания Рабочей группы по вопросам правосудия и смежных правовых институтов состоятся 18 и 19 мая. На этих заседаниях будут рассмотрены вопросы судейского иммунитета, Высшего совета юстиции (формирование этого органа, его полномочия, целесообразность создания единого органа путем объединения Высшего совета юстиции с Высшей квалификационной комиссией судей и т.п.), судейского самоуправления и финансирования судов, 
Повлияют ли эти изменения на улучшение вопроса правосудия в Украине остается только лишь надеятся, а практика сама покажет, сказал Мизрах Игорь Аркадьевич.
Источник: mizrakhigor.wordpress.com

Мизрах Игорь: КАДРОВЫЙ ГОЛОД В УКРАИНЕ: мифы и реальность

В последнее предкризисное время у нас прочно утвердилась идея о том, что в стране кадровый голод: экономика развивается бешеными темпами, а человеческого ресурса катастрофически не хватает. Но так ли обстоят дела на самом деле? Об этом мы спросили у известного политика и эксперта Мизраха Игоря Аркадьевича.

  

Игорь Аркадьевич, в самом ли деле в Украине «кадровый голод» и нехватка специалистов? 

Сразу замечу, что ситуация с кадровым голодом очень сильно зависит от отрасли. Возьмем, к примеру, производство. Здесь действительно имеет место быть кадровый голод, потому что в 90-е годы прошлого века основная масса абитуриентов шла учиться на юристов и экономистов, производственная отрасль на тот момент была разрушена. Быть юристом или экономистом было модно и престижно. С другой стороны, у абитуриентов особо и выбора-то не было: зачем идти учиться на инженера, если потом некуда трудоустроиться. Как следствие, сейчас практически отсутствуют молодые люди с производственными специальностями. А поколение от сорока лет и старше не совсем устраивает нынешних работодателей в силу присущего этому поколению советского менталитета. 

Но вернемся к экономистам и юристам, которых сейчас должно быть в большом количестве, но, по-прежнему, сильно не хватает. Конечно, здесь можно вставить аргумент о том, что качество обучения сильно снизилось за последнее время и наша система образования не может готовить необходимых рынку специалистов.

Давайте посмотрим на этот процесс с другой стороны. Мы живем в стране с 46-миллионными населением, а высшее образование принято за стандарт. Всего экономически активного населения в России на данный момент около 25 млн, из них около 30%   имеют высшее образование (замечу, что за последние 10 лет количество людей с высшим образованием удвоилось). Получается, что большинство из 25- миллионного трудоспособного населения не соответствует выдвигаемым работодателями требованиям? Может быть, к работникам предъявляют не совсем объективные требования? 

Если внимательно изучать текущие вакансии компаний-работодателей, то мы увидим много интересных вакансий и должностных обязанностей. Например, компания ищет маркетингового писателя. Вы когда-нибудь слышали о такой должности? Этой специальности где-то учат? 

В другой компании открыта вакансия «руководителя отдела маркетинга, рекламы, дизайнера» (именно так дословно звучит название должности) с обязанностями разработки и реализации стратегии продвижения компании, управления торговыми марками, разработкой логотипа. В одной должности собраны обязанности двух абсолютно разных людей: маркетолога и дизайнера. Очень трудно представить себе маркетолога-аналитика и по совместительству профессионального дизайнера, разрабатывающего логотипы, равно как тяжело вообразить и дизайнера, в функции которого будет входить анализ портфеля продуктов. Это две совершенно разные должности. Конечно, бывают исключения и можно найти маркетолога-дизайнера, но стоить это человек будет в два раза дороже среднерыночного маркетолога или дизайнера. Готова компания платить больше денег такому специалисту? Как правило, нет. Поэтому искать подобного универсала можно бесконечно долго, а найдя его, окажется, что его зарплатные требования намного выше того уровня, который предлагает компания. Может быть, от желания найти человека-оркестр, который будет выполнять широчайший спектр обязанностей, идут истоки кадрового голода? 

Существует много примеров, когда работодатель требует слишком много знаний и навыков от одного кандидата. Например, в банковской отрасли не так давно были востребованы риск-менеджеры с зарплатой 5000 $ в месяц. Высокая зарплата обусловлена тем, что компании необходим человек с опытом работы на западе и со знанием украинской специфики одновременно. Таких людей мало, соответственно, цена их высока. Может быть, работодателям надо нанимать людей с меньшим объемом знаний, но в большем количестве, распределяя между ними обязанности? Но рыночная стабильность и наличие денег на тот момент позволяло компаниям платить зарплаты некоторым категориям специалистов, намного превышающие среднерыночный уровень. Возможно, отсюда пошел перегрев рынка кандидатов, которые взяли рынок под контроль и диктовали свои условия работодателям? Кандидаты просто умело воспользовались возможностями, предоставленными ими работодателями. 

В настоящее время не существует общепринятых должностных обязанностей специалистов, особенно это касается новых профессий: маркетологов, бренд-менеджеров и других, что так же вносит сумбур в поиск персонала. В каждой компании функционал, например, бренд-менеджера может отличаться, а зачастую весьма значительно. Иногда компания размещает вакансию бренд-менеджера, а по факту выясняется, что это типичный менеджер по продажам. Зачем это делается: от незнания должностных обязанностей специалистов или это специальная уловка для кандидата (разместим вакансию с красивым названием, а там, может, и высококлассные специалисты подтянутся)? Хорошего специалиста можно найти таким способом, только проработает он недолго в компании. 

Зарождение отечественного бизнеса проходило в 80-90-х годах прошлого века. В те времена, чтобы открыть свой бизнес, не надо было иметь много денег, специфических знаний и полезных связей. Тогда рыночные ниши были пусты, страна была измождена семидесятилетним дефицитом, продавалось все, кроме воздуха, хотя зачастую и воздух продавался (вспомним МММ). Для открытия собственного дела иногда достаточно было иметь только смелость и авантюризм, а в остальном, например, в знаниях финансов, маркетинга или мотивации персонала, не было необходимости. Но рынок постепенно развивался: с конца 90-х годов активно стали приходить западные компании со своими десятилетиями отработанными методиками ведения бизнеса, современными методами управления. Отечественным бизнесменам пришлось тяжело конкурировать в новой рыночной среде, многие стали в спешном порядке получать второе (а в некоторых случаях – первое) высшее образование, чтобы восполнить образовавший пробел в знаниях тех же финансов, маркетинга, управления персоналом и вывести компанию на новый качественный уровень, достойный западных конкурентов. Ведь гениев вроде Билла Гейтса, которые смогли без высшего образования выстроить бизнес-империю, в истории насчитывается крайне мало. 

Каким образом все вышеописанное влияет на рынок труда? Отечественные бизнесмены зачастую не осознают, что они хотят от персонала своей компании, не понимают, зачем им нужны те или иные специалисты. Персонал набирают не от реальной потребности в нем, а по иррациональным причинам: у конкурентов есть бренд-менеджер и у меня должен быть, или порекомендовали друзья нанять такого специалиста. А что должен делать бренд-менеджер? Какие у него цели, задачи? Как оценивать эффективность его работы? Зачастую эти вопросы работодатель не ставит перед собой. Но его можно понять: зачем это все надо, когда рынок растет на 20-30% в год безо всяких оценок эффективности. Таким образом, перед бренд-менеджером не стоит четких целей и он действует исходя из того, что сам считает нужным делать, а эти действия, как правило, не совпадают с видением работодателя. Подчиненный не может читать мыслей своего руководителя и после нескольких месяцев мытарств его увольняют по причине того, что он не справился с должностными обязанностями. На его место через какое-то время приходит новый человек – и ситуация повторяется по замкнутому кругу. Это закономерно: когда нет ни целей, ни задач, а зачастую, отсутствуют должностные инструкции, то есть нет критериев, на основании которых специалист должен работать, а работа его может быть оценена, о какой эффективности персонала можно говорить? Я был свидетелем, как генеральный директор при разработке корпоративного сайта компании ставил задачу перед дизайнером таким образом: «Сделай так, чтобы я сказал „Вау!“. С большой натяжкой эту задачу можно назвать четкой и конкретной, после которой дизайнер ясно себе представляет, что от него требуется (если он, конечно, не ясновидящий). В итоге страдают люди, которые не понимают, что от них хотят, и их либо увольняют, либо они сами покидают компанию, либо проекты, которые они ведут, делаются месяцами безрезультатно. 

Компании зачастую не имеют организационной структуры своего бизнеса, или же структура существует, но только на бумаге, либо давно уже потеряла свою актуальность. Под структурой имеется ввиду четко прописанный круг специалистов, необходимых для функционирования компании, их должностные обязанности, структура подчинения, схема принятия решений, делегирования полномочий, взаимодействия между департаментами, методы распространения информации внутри компании. Структура компании – это живой механизм, который меняется в зависимости от изменений, происходящих внутри самой компании или на рынке. Сама компания – тоже живой механизм, в которой работники выполняют роль винтов, а руководство – часовщика, который заводит механизм, приводя его в действие. Задача руководства, стоящего на верху этого механизма, оптимально организовать процесс: выделить ключевые позиции, распределить обязанности, организовать четкую схему контроля. А у нас нередко получается так, что-либо один человек сидит и все за всех делает, либо штаты раздуваются до огромных размеров и все бездельничают. 

Ситуация с массовыми увольнениями, которую мы сейчас наблюдаем, говорит о том, что организационная структура компаний была выстроена неэффективно и сейчас ее активно оптимизируют. Здесь можно возразить, поставить в пример Америку, где сейчас тоже идут активные увольнения (за ноябрь уволено 533 000 чел), у них тоже неэффективно выстроена система управления компаниями? Но сравнение России с Америкой по этому вопросу не совсем корректно, разные весовые категории у нас. 

Деньги в американский бюджет поступают, в основном, за счет налогов, в украинский – за счет экспорта природных ресурсов, салон, среднего и большого бизнеса. Это говорит о том, что уровень американского производства и, соответственно, доходов населения и людей, работающих в секторе реальной экономики, приносящей деньги в госбюджет, несравнимо выше нашего. Таким образом, увольнения в Америке связаны с рецессией в экономике и в реальном секторе, у нас – в большей степени с оптимизацией структур компаний в новых экономических условиях. 

Именно крайне медленное развитие производства и сектора реальной экономики в нашей стране провоцирует проблему с кадрами.

Если вдруг в нашей стране произойдет переориентация на производство, сразу встанет вопрос о человеческом ресурсе: его воспитании, образовании, мотивации и поддержке, ведь производственный процесс базируется на людях, тогда надо будет заботиться не о большем количестве людей. 

С другой стороны, чтобы было кадровое изобилие мало дать человеку высшее образование, персонал нуждается в постоянном развитии, адаптации к меняющимся рыночным условиям, что является обязанностью компаний. Во многих компаниях это происходит? Зачастую это носит характер введения в должность и на этом все заканчивается, хотя процесс работы с персоналом должен быть постоянным. Но на данный момент государство, а в след за ним и бизнес, особенно не нуждаются в развитии человеческого ресурса. 

Именно вышеперечисленными фактами и вызван миф о кадровом голоде: неумением менеджмента управлять персоналом, отсутствием внятных должностных обязанностей, задач, критериев оценки эффективности работы. Этот миф выгоден кадровым агентствам, которые зарабатывают на этом неплохие деньги, и ряду звездных кандидатов, которые, соответственно, получают сильно завышенные зарплаты. 

Так, может быть, кадрового голода нет? Ведь когда рабочая сила в дефиците, сотрудников ценят, берегут, всячески мотивируют, а не увольняют, например, из-за беременности, как это зачастую происходит в наших компаниях. Реальный кадровый голод заставляет брать на работу обычных адекватных людей, неважно какого пола или возраста, обучать их и ставить перед ними внятные задачи. Но когда в описании вакансии фигурирует требование «возраст до 35 лет» или „только мужчина“, это означает, что у работодателя есть большой выбор, на который он ставит дополнительный фильтр. О каком кадровом голоде можно говорить? 

В свете последних событий, вызвавших массу увольнений разных категорий сотрудников, вследствие чего рынок труда наполнился кандидатами разных уровней с приемлемыми зарплатными ожиданиями, о кадровом голоде придется забыть на какое-то время.

И конечно же проблема так называемого Закона «Про очищения влади» и Закона «О люстрации».

Это- проблема. Потому, что под действие Законов попали люди, которые действительно являются профессионалами. И они работали в первую очередь на Украину, а не на «злочинну владу». Они- специалисты, которые должным образом следовали своим должностным инструкциям. И они остались также на улице. К вопросам кадровым должен использоваться индивидуальный подход. Не могут специалисты быть ненужными Государству, напоследок сказал Мизрах Игорь Аркадьевич.

Источник: mizrakhigor.wordpress.com

Украина испытывает нехватку по-современному образованных специалистов, которые нужны для проведения реформ.

Украина испытывает колоссальный кадровый голод и нехватку по-современному образованных специалистов.

Как сообщил наш эксперт и политик Игорь Мизрах, об этом президент Петр Порошенко сказал на встрече с профессорско-преподавательским составом и студенческим активом высших учебных заведений Тернопольской области.

  

Глава государства проинформировал о вызовах, которые сейчас стоят перед Украиной, в первую очередь — борьбе против агрессора. Он высоко оценил активное участие студентов в волонтерских движениях, которые, хотя и не подлежат мобилизации, не остаются в стороне. При этом президент отметил, что, когда он был студентом, он служил два года, и это положительно повлияло на формирование его как личности.

Порошенко подчеркнул важность качественного обучения и воспитания образованной молодежи.

«На вас лежит особая ответственность за качество обучения, за особо тщательное отношение к получению тех знаний, которые не только вам помогут построить карьеру, но и будут полезны для строительства новой страны, — сказал Порошенко. — Украина будущего, независимость которой мы защищаем большой ценой, будет такой, какой ее построите вы».

Президент подчеркнул, что государство испытывает колоссальный кадровый голод и нехватку по-современному образованных специалистов, которые нужны для проведения реформ.

По мнению главы государства, все это является результатом того, что «раньше страна была пронизана коррупцией, и никого не интересовала заработная плата, поскольку можно было зарабатывать на взятках». При этом президент подчеркнул, что в настоящее время не существует «властного зонтика» над коррупцией, и любой чиновник будет отвечать в случае совершения незаконных действий.

Что касается реформы образования, то президент отметил: несмотря на то, что сейчас страна вынуждена усиленно финансировать оборонную сферу, реформы и расходы на образование являются важными инвестициями в будущее.

«Развитие любой страны зависит в первую очередь от уровня образования ее граждан», — подчеркнул глава государства.

Он также напомнил о необходимости сокращения количества вузов.

Кроме того, Порошенко назвал одной из основных проблем в сфере образования чрезмерную централизацию управления и финансирования образования. Он отметил, что «раньше все образовательные вопросы решали через ведомства в Киеве». Глава государства подчеркнул, что Украина должна избавиться от этого, в том числе и при помощи децентрализации власти.

Президент также отметил важность развития науки и напомнил, что 20 марта этого года было подписано соглашение с Европейским Союзом «Об участии в рамочной программе ЕС по научным исследованиям и инновациям «Горизонт 2020» и об обретении Украиной статуса ассоциированного члена в этой программе. По словам Порошенко, с помощью этой программы Украина получила возможность формировать научные консорциумы и получать финансирование как координатор проектов.

«Не воспользоваться такими возможностями было бы крайне безответственно, потому что качественное высшее образование невозможно без его сочетания с наукой», — подчеркнул глава государства.

Парламент усилил уголовную ответственность за совершениепреступлений против журналистов

Как сообщил нашему изданию эксперт и политик Игорь Мизрах Верховная Рада Украины приняла Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно усиления гарантий законной профессиональной деятельности журналистов».

  

 

Законодательным актом установлены дополнительные гарантии безопасности законной профессиональной деятельности журналистов, в частности усилена уголовная ответственность за совершение преступлений против журналистов.

Законом дополнено Уголовный кодекс рядом специальных составов преступлений, которыми предусмотрена уголовная ответственность за такие преступные деяния, как: угроза или насилие в отношении журналиста (статья 345-1), умышленное уничтожение или повреждение имущества журналиста (статья 347-1), посягательство на жизнь журналиста ( статья 348-1), захват журналиста как заложника (статья 349-1).

Законом также установлено компенсационные выплаты в случае гибели или ранения журналистов во время выполнения ими профессиональных обязанностей.

Соответствующие дополнения внесены в Закон «О государственной поддержке средств массовой информации и социальной защите журналистов».

Законопроект зарегистрирован под №0924.